чимось підкупає. певно завзятим вокалом
музика начебто простецька, але я вже по третьому разу переслуховую. щось мені здається, що добра іпішка
Aridnyk – Дума про Перуна і Матір Сва
Aridnyk – Ода Лицарям Віків Минулих
Aridnyk – Поклик Арідника (Ініціація)
Aridnyk – Градівник (Епілог)
Арідник – за демонологічними уявленнями жителів Карпат, верховний серед потойбічних духів, він же «гук», він же «бенеря», «куций», «антипко», «анціяш» тощо. Підвладні йому полонинські духи - «дідьки», «велети», «юдники», «нявки», «літавиці», «щезники». Це вони лякають людей, творячи щоночі містерію лісу. Від латинського aridus означає - "сухий, висохлий", "худий", "блідий", "спраглий".
У давніх русинських переказах про сотворення світу зустрічаємо досить цікавий міф про Бога й Арідника:
"З первовіку була лиш вода, облаки і Бог сйитий У облаках спав Алей, дух Божий, — а Бог ходив по водї. Раз зробила си на водї шум, йикийс купак, йик кавалок дерева, що крутила си по водї йик живий. Бог се вздрів тай питає? Що ти є? — А воно відповіло: Я не знаю! Живий сме, а не можу нї ходити, нїщо будь робити. — Це був Триюда-Арідник. Бог не знав з чого він походит, бо чорт був так йик Бог з первовіку. Але що Богови кучилос самому ходити по воді, поблагословив Бог тот шум, тай питає: Хочеш мати голову — Хочу — А руки —Хочу — А ноги —Хочу. Тогди дав Бог Арідникови руки, ноги, очи, гет усе. Вони стали собі побратимами".
Як бачимо, у цій легенді йдеться про існування зовсім іншого Арідника, не як чогось чорного і низького, а саме як існування чогось нероздільного, такого, що витікає з Божого, і Божим призначенням наповнене. Тож цілком природньо, що Арідника гуцули не відцуралася, не загубили з плином століть, а міцно закріпили у своїй свідомості - як вершителя протилежної сторони буття – потойбіччя. Він постає тут як важель, що врівноважує світло. Бо й світло може бути занадто яскравим та осліпити.
На жаль, з приходом християнства, образ Арідника, як і усього вірування Предків, дещо змінив свою первісну суть. Розуміння обох начал – світлого і темного, як єдиного і нерозривного почало занепадати і переходити в образ темряви, смутку, вічних поневірянь, такого, чого варто боятися і сторонитися. Арідниками ототожнювали злих, нікчемних, а також одержимих християнським сатаною людей і їм подібних - противників християнства. Арідника стали називати – Триюдою. З’явились міфи про Триюду-Аріднка прикутого 12-ма ланцюгами (аналог. до 12 апостолів). Закував його сам Бог на початку всього сущого як великого зловмисника, але перед кінцем світу він зірветься. Ковалі повинні час від часу поклепувати молотом по голому ковадлу, бо в цей спосіб зміцнюються ланцюги, якими прикутий Триюда. Зміцнює ті ланцюги й відвертає катастрофу.
Гуцули досі переконані, що Арідника не можна даремно будити, називаючи в слух. Збереглись такі застереження: «не проти ночі згадуючи», «не при хаті згадуючи», «як чоловік здоров та дужий, а єму зробить ся від разу студено, тєло єго задеревіє і трясе ним, то арідник так ним кидає".
Та все-таки, якщо Вам довелось зустріти Арідника, чарівник М.Нечай радив застосувати таке замовляння: «Що перше — сонце на небі, що друге — двоє очей в голові, що третє — трійця, що четверте — чотири колеса в возі, що п’яте — п’ять пальців на руках, що шосте — фуражка із зір, що сьоме — сім діл, що восьме — вісім хлопців-косарів, а дев’яте — за дев’ять крейцерів купив у дурня вепра». І в той час нечиста сила, запевняє він, дає дорогу…
